Душпастирство на Україні

На початку квітня місяця 1970 року в Ригу до єпископа Юліана Вайводса приїхала делегація з Городоцької парафії, що на Поділлі. Сердечно просили єпископа, щоб в Городок Подільський послав священика Карасевича Франциска, на що єпископ дав згоду.

Отримавши розпорядження єпископа, я з двома делегатами Городоцької парафії поїхав з Латвії на Хмельниччину. У місті Хмельницькому представники Городоцької парафії пішли зі мною в Хмельницький обласний виконавчий комітет і представили мене як священика уповноваженому у справах релігії по Хмельницькій області. Після короткої розмови уповноважений направив мене в готель “Жовтневий”, де за його розпорядженням мені виділили окремий номер з усіма зручностями і телефоном. Декілька разів в номер до мене телефонували незнайомі особи, звертаючись по імені та по батькові.
В перший день мого перебування в готелі телефонувала мені якась особа жіночої статі. Незнайома “дама” розпитувала мене, як себе почуваю, чи мені не “скучно”, як здоров’я та про інше. Я старався не вникати в розмову з нею. У готелі відвідували мене й інші “товариші”. Пробув я у готелі три дні. Посадові особи проводили зі мною відповідні бесіди. Я був переконаний, що мене “випробовують”. Коли мені на третій день хтось від імені уповноваженого зателефонував, щоб ще певен час почекати результату, я рішуче відповів: “Якщо моя особа вас не влаштовує, то я сьогодні ж негайно від’їжджаю в Латвію!”. Після такої категоричної моєї заяви особа, яка зі мною розмовляла, обіцяла терміново поговорити з уповноваженим з приводу вирішення питання про видачу мені “справки” на реєстрацію в Городоцькій парафії. Пройшов деякий час, і в мій номер в готелі знову хтось зателефонував. Я отримав запрошення з’явитися в облвиконком до уповноваженого в справах релігії.

В кабінеті провели зі мною відповідну, довгу і “переконливу” розмову і після того, видали мені “справку” на обслуговування трьох парафій: в Городку, Деражні і Маниківцях. Отримавши “справку” від уповноваженого, я повернувся в Ригу до свого єпископа, який видав мені декрет за №7 від 13 квітня 1970 року, яким мене призначив адміністратором парафій: Городок, Деражня і Маниківці. Виписавшись з Даугавпілса 15.04. 1970 року, всі свої речі малим контейнером я відправив у Городок Подільський. Перед виїздом з Даугавпілса в Городок я зайшов у костьол святого Петра Апостола, в якому працював вікарним священиком, щоб подякувати Богу за отримані ласки в душпастирській праці на Ниві Божій у Латвії. Попросивши Божого благословення на дальші дні мого життя та про щасливу подорож в Україну, де очікував мене люд Божий, я вийшов з храму, в якому розпочинав свою священицьку працю. Потім зайшовши до пробоща, отця Алоїза, подякував йому за його батьківську опіку наді мною та за добре і чуйне серце. Деякий час порозмовляли. Після сердечної розмови, попрощавшись з отцем, я одержав благословення з його рук. Кожне прощання – сумне, особливо з тими людьми, які до тебе ставляться з пошаною, сердечністю, добротою, завжди пам’ятаючи у своїх молитвах.

Прийшло на думку польське прислів’я: „Zakwitnij tam, gdzie Bóg przygotował ci glebę” (квітни там, де Бог приготовив тобі ґрунт).

Віддавшись Провидінню Божому, я вирушив у дорогу, в Городок Подільський, щоб сіяти Зерно Божої науки в людські душі. З парафією я не прощався... Взявши необхідні свої речі, я з Даугавпілської залізничної станції поїхав у Городок поїздом Ленінград – Львів. Подорож була спокійна.

17 квітня 1970 року о годині 18.00 я приїхав у Городок. У каплиці я застав кілька осіб. Подякувавши Богу за щасливий приїзд, я привітався з присутніми. Це були привітливі і сердечні люди. З розмови з ними я зрозумів, що вони були справжні побожні люди. Декілька осіб поспішили повідомити парафіянам про приїзд з Латвії в Городок священика. За короткий проміжок часу капличка наповнилася людьми. Були бажаючі приступити до св. Сповіді. О годині 19.00 біля вівтаря перед чудотворною іконою святого Антонія відправилася урочиста св. Літургія. До святого Причастя приступило 20 осіб. Під час св. Меси, яку я перший раз відправив у Городку, зібраний люд Божий ревно і побожно молився і гарно виконував релігійні пісні. На обличчях присутніх були сльози. Це були сльози радості, втіхи і вдячності Богу за випрохану ласку. Співом пісень на честь св. Антонія Падевського люди подякували Богу.

В наступний день у каплиці відправилася Служба Божа вранці і увечері. У неділю, 19 квітня св. Літургія відправлялася вранці, вдень і увечері.

26 квітня 1970 року Городоцька парафія урочисто святкувала день впровадження новопризначеного пробоща. Обрядом впровадження керував ксьондз Ян Ольшанський. Він прочитав і показав людям номінаційний декрет Ризького єпископа на новопризначеного пробоща. Виголосив урочисту проповідь. Був гарний, сонячний, квітневий день. Вся природа пробудилася зі сну, а ще більше вся парафія. В той день до святого Причастя приступило 873 особи.

Подяка ризькому єпископу

Побожний люд, подякувавши Богу за ласку отримання постійного священика для Городоцької парафії, також виразив свою вдячність Ризькому єпископу Юліану Вайводсу. Між іншим, у листі подяки наголошувалося, що ”... після довгих молитов, у Городоцькій парафії засяяло сонце в особі новопризначеного священика Франциска. ”Наша парафія без душпастиря була безпомічна, а каплиця без свого пробоща була подібною до ставка в Ветесді, в якому порушалася вода, але не завжди. Молитва і плач духовно покалічених душ переходили в нарікання на власну гірку долю”. Однак парафіяни пам’ятали слова Ісуса Христа: ”Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам”, (Матвій 7,7) з надією в серцях возносили свої прохання до Бога ... Адвент очікування священика не закінчувався. Люди часто відмовляли літанію до Великого Чудотворця св. Антонія Падевського, щоб випросив для Городка священика... Парафіяни, не втрачаючи надії, докладали всіх зусиль та старань у пошуках священика, благаючи Бога, як колись побожно молився старець Симеон, щоб не померти, поки не побачать перед Божим Престолом постійного священика. Їхні старання, пошуки і поїздки до різних інстанцій Всевидящий Бог уже порахував і винагородить їм у Царстві Небеснім.

Нарешті настав довгоочікуваний день – відчинились дверцята Табернакулюм, у якому постійно замешкав Ісус Христос і, усміхаючись до нас, немов би сказав: ”Ваша віра оздоровила вас”.

– О, чудо Боже!.. Спаситель проминув стільки багатих, розкішних храмів, а прийшов до блудних городоцьких синів і дочок у маленьку цвинтарну капличку і постійно замешкав у нашій парафії, посівши свій Престол.

Мабуть, через заступництво Матері Божої, Її Син учинив чудо в Городку, як колись у Кані Галилейській. Ісус не погордив просьбами грішних городоцьких парафіян і сумне ”прагну” перемінилося на радісне ”Алілуя!”.

Отець Франциск став на порозі нашої каплиці і відразу наші серця порозумілися. Перша зустріч городоцьких парафіян зі священиком нагадувала євангельський натовп людей, які йшли за Ісусом, котрий сказав: ”Жаль мені цих людей...” (Мт 16,32). “Ми, парафіяни, постановили подякувати Вашому Преосвященству за присланого до нас священика. Падаємо в дусі перед Вами на коліна з вдячністю. Що ж було би з нашою парафією, якщо би Ваша Ексцеленція відправила наших посланців з нічим?... Ми добре знаємо, що найціннішим Божим даром для парафії є чеснотний і правдивий священик, бо ”Який пастир, таке стадо”. Ми також дякуємо всім вихователям Ризької Духовної Семінарії, котрі вчили нашого священика... Обіцяємо, що будемо послушні нашому душпастиреві. Будемо молитися за Вас, Отче Владико, а також про щедрий урожай на Ниві Божій. Завдяки Вашому доброму серцю ми маємо щоденно Службу Божу, під час котрої можемо бачити під видом білої Гостії живого Бога. Під час публічної адорації Пресвятого Таїнства ми молимося за Вас, Отче Владико!

На закінчення нашої подяки, нашим побажанням буде те, щоб Ісус Христос царював і опікувався Ризькою дієцезією, кожною парафією, нашими містами і селами, також нашими родинами і кожною людською душею.

Преосвященний Владико, нехай Пресвяте Серце Ісуса обдаровує Вас своєю ласкою за добрий учинок для нашої парафії, нехай мир Господній буде з Вами, а Пресвята Діва Марія нехай буде Вам втіхою у Вашому житті.

Вдячні Городоцькі парафіяни”.