Прийняття священицького одягу - сутани

Прийняття священицького одягу - сутани

              (Сутана - верхній довгий одяг католицького духовенства)

       Першою великою радістю у моєму семінарійному житті був день 8-го грудня 1964 року.В урочистість Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії двоє студентів з України в післявоєнний період - Ян Сніжинський і Францішек Карасевич - з рук Духовного Отця Ризької Духовної Семінарії о.Петеріса Ужнєка прийняли сутану – священицький одяг. Для нас це була велика радість, довгоочікувана незаслужена благодать Божа. У цей урочистий день разом з нами раділи дякували Богу два наші брати в Христі з України, Юзеф Свідніцький і Віталій Боднар. Вони теж мріяли вступити у Ризьку  Духовну Семінарію. З нагоди прийняття священицького одягу в цей урочистий для нас день, Юзеф Свідніцький присвятив нам таку свою поезію:

 

 

Ваша сутана

Брати мої рідні, сини України,

Вітаю сьогодні я Вас

З глибин величезних душі і від серця,

Що б’ється так чуло в цей час

                   Душа вся тремтіла і серце в поривах

                   Та рвалось туди десь, туди.

                   Як бачив на Вас оцю чорну сутану,

                   Від радості мліла душа.

І муза послушна Вам скаже словечко

В хвилину тривожну оцю,

За руку Вас візьме і шлях Вам покаже,

Про доленьку скаже Вам всю.

                   Сутано, Сутано, ти  чорний халате,

                   Хто тайни посягне твої?

                   Хто в радості серця, чуття і бажання

                   Ціллі священні узріє в тобі!?

Хто голос відчує і теплі обійми?

Хто скаже: “Не я, але ти...”,

Чи кожен зуміє у тобі сказати:

“Готовий на смерть в ній іти!”

                   Чи зрадників мало ти бачила в собі?

                   Кидали в болото тебе,

                   А вірні сини твої в горі і в болю

                   Не знімали до смерті тебе.

Що тут чудове? Здавалось би так

Матерія чорна, сутана

Як всяка одежа руками ткана

Але для чого людям вона дана.

                   Не всяк відповісти зуміє на це,

                   Не всяк зрозуміє, як треба,

                   Не кожен узріє під нею ясне
                   Таємниче покликання Неба.

Не кожен узріє у ній гострий меч,

Загострене лезо до бою.

Людину у ній, що зреклась власних втіх,

Жертвуючи життям і собою.

                   Не радість, а сльози вона принесе

                   В житті, на землі і у людях

                   Вся тяжість пригнітить і горем заллє

                   В смутних і не радісних буднях.

Будуть ще навали і сніжні завії,

І громи і бурі над Вами кружити,

Вам брудом і обличчя будуть кидати

І страшною смертю Вам будуть грозити

                   Забудуть Вас рідні, забудуть знайомі,

                   Хто знає де голову складети Ви,

                   А може у нетрях далеких Сибіру

                   Життя і всі сили положете Ви.

А може обірвані, босі, голодні,

По скалах гранітних в суровій зимі,

Ви їжі хоч трошки шукати будете,

Але ніколи не не знайдете її.

                   З Вас будуть сміятись і Вам дорікати,

                   І ворогом злішим Вас будуть звати,

                   А Ви у мовчанні, в покорі священній

                   Все дальше і дальше мусити йти.

І це для сутани прийдеться терпіти,

Не мало дороги у терні пройти.

І добре навчитись, щоб завжди уміти

І сльози охоче з очей утерти.

                   За неї прийдеться голодному бути,

                   Сидіти в темницях, холодній тюрмі.

                   І скажуть Вам скинуть, щоб вільному бути,

                   Не наважтесь ніколи скинуть її.

З очима, залитими слізьми і потом,

Вам шлях через гори треба пркласти,

Скали гранітні Вам пробити треба,

Щоб люд, Вам довірений, по нім повели.

                   Змучені горем, недолею, болем,

                   Прийдеться постійно у терні іти,

                   Сльозами і кров’ю шлях поливати,

                   По нім хрест великий прийдеться нести.

Чи готові Ви жертвою стати

Довірений люд Вам до Бога вести,

Готові для нього життя своє віддати

Для прикладу йому тягар весь нести?

                   Не скинеш сутани в підніжжя де смерті,

                   Не скинеш в темницях, щоб в страху не сліп,

                   Чи ти не заміниш сутану на волю

                   Чи ти не заміниш сутану на хліб?

Ідіть же, ідіть же, ідіть поспішайте

Чекають народи, чекають на Вас,

До ясної цілі, до щастя, до слави

Почуйте ясніше Господній же глас!

                   За горами скали круті і великі

                   За скалами терном усипаний шлях

                   Веде в безкінечність до вічної слави

                   По ній нас Господь веде під свій дах.

Чи є більша радість і щастя у світі

Життя будувати невмируще, ясне

Для людства все дати, йому посвятити,

Нема більше щастя ні в чому, ніде!

         Ото ж то подумайте, що Вас чекає,

                   Щоби з півдороги назад не іти,

                   Щоб вслід за Ісусом могли на ті гори,

                   На вершини високі в мовчанні взійти.

Хай освітить путь Вам сонячний проміння

І небесний Дух Вам просвітить уми,

Щоб сміливо у сяйві, радості небесній

Взійшли на вершину, кожну зокрема.

                   Я вірити хочу: не зрадником будеш

                   Тих нив, що пестили, як мати дитя.

                   Я вірю: ти слів моїх не забудеш,

                   Над тобою не заплаче і муза оця.

Я вірю, сьогодні, вдягнувши сутану,

Її вік не скинеш ніколи, ніде

В темниці тюремні охоче ти підеш,

Як на жертву спокійно Ягнятко іде.

                   О Господи Боже, предвічний, всесильний,

                   Моя Батьківщина Тобі віддає

         Це перше насіння із нив золотистих

                   Прийми же цю жертву. Прийми!

До тебе заносить свій голос смиренний

Моя Батьківщина в покорі молитв,

Прийми з глибин серця, прийми нашу жертву,

Прийми оцей дар наш великий.

         Взрости їх на нивах небесних, чудових

                   Взрости їх для людства планети Земля

                  Хай дадуть багаті плоди надзвичайні,

                   Поживою будуть в дорозі к Тобі

                            Посвячую    Вам дорогі клерики Франек і Янек.

                                                        7 листопада 1963 року.